У монографії аналізуються основні тенденції в інтерпретації феномена хиби в європейській філософії ХVІІ-середини XVIII ст., досліджуються запропоновані новочасною філософією способи пояснення причин і джерел виникнення хиби, а також засобів її нейтралізації або викорінення в процесі побудови цілісної системи істинного знання про світ. Особливу увагу приділено визначній ролі концепту хиби в розробці гносеологічної теорії, що була властива філософським рефлексіям мислителів Нового часу, а також у тій специфічній «онтології розуму», що кладеться в основу загальної конструкції картини світу, притаманної Новому часові.