Не зважайте на назву: у книжці Олега Туренка ви навряд чи знайдете задекларовану «спробу філософського усвідомлення» феномену страху. Це радше перелік безлічі думок, теорій, культурних феноменів, так чи так пов’язаних зі страхом. У дослідженні розглянуто філософські та психологічні концепції страху, наведено огляд результатів фізіологічного вивчення цього феномену, описано місце, що його посідав цей соціокультурний феномен у різних суспільствах.
Стрижнем, навколо якого побудовано монографію, є розрізнення страху, змістовно наповненого та спрямованого на предмет, і загального «метафізичного» страху, страху-туги. На жаль, це все, що можна сказати про концептуальний складник дослідження. Насправді маємо некритичне, а часто ще й спотворене відтворення уривків найрізноманітніших учень про страх. Тут перемішано не тільки різні філософські концепції, а й філософські погляди із психологічними чи культурно-антропологічними.
Сама доцільність уведення в монографію розділу про нейрофізіологічну інтерпретацію страху, що його автор позиціонує як «спробу філософського усвідомлення», викликає сумніви, але вже зовсім бентежить раптове звернення до Упанішад і Гомера в розділі, зосередженому на класичних теоріях походження емоцій.