У монографії аналізуються підвалини організації й життєдіяльності суспільства, обґрунтовані модерною думкою, а також створені на цій основі програми соціально-політичних перетворень та практики їх втілення від доби Ренесансу до сьогодення. У ґенезі й розгортанні соціального проекту модерну виділяються чотири фази: перша має цілком негативний характер і передбачає світоглядно-релігійне спростування ієрархізованого порядку середньовіччя. Її загальним змістом є секуляризація дійсності, здійснена впродовж доби Ренесансу і Реформації (XVI–середина XVII ст.). Друга – ліберальна утопія відкритого громадянського суспільства, теоретичну основу якої становить природно-правова парадигма розуміння соціально дійсності. Третя – тоталітарні утопії соціалістичного суспільства у двох головних версіях, виразом яких стали комуністична (класово-соціалістична) та фашистська (націонал-соціалістична) ідеології. Четверту фазу задає процес глобалізації, який породжує кризу соціального проекту модерну та окреслює перспективу глобального соціального порядку у вигляді мережної соціальності. Серед провідних соціальних колізій сучасності виокремлюється феномен тоталізації суспільств, який властивий і провідним сучасним демократіям (передусім американській). В якості протидії цьому процесу обґрунтовується актуальність "демократичної революції" та екзистенційної реабілітації життєсвіту учасників сучасного суспільства.